Нещодавно під такою назвою в центральній бібліотеці  Добропільської районної ЦБС відбулося краєзнавче свято, на якому  вшанували родини, які своє життя та працю присвятили рідній землі та розглянули родоводи присутніх на святі сімей.

Досліджуючи повсякденну історію батьків, дідів ми зберігаємо пам'ять  про свою родину, про свою Батьківщину.

“Родина”, “рід”, які слова святі!
 Вони потрібні кожному в житті,
Бо всі ми з вами гілочки на дереві,
Що вже стоять віки.
Це дерево – наш славний родовід,
Це батько, мати, прадід твій і дід.

     Шановні користувачи! Пропонуємо вашій увазі цікаві «сімейні» історії родини Гайдобів з села Юр’ївка та Гайдуків з села Криворіжжя, сподіваємось що і ви занотуєте до окремого зошиту історію своєї родини, щоб потім передати своїм дітям і онукам.
     Родина Гайдобів - Валерій Петрович та Наталя Федорівна. 

У 1996 році робітниками колгоспу ім. «Жданова» Валерій Петрович був обраний на посаду Шилівського сільського голови   з результатом 90% голосів і на цій посаді він працює 20 років. Показав себе діловим та відповідальним господарем, було зроблено немало для  благоустрою і розвитку сіл сільської ради та його мешканців.

У нього, як  і в кожної людини,
Напевне, досить й особистих справ,
Та тільки він з юнацтва і донині
Людині перевагу віддавав.
Він тут живе господарем, не гостем,
Не в змозі уявить життя своє
Якимось іншим, бо для нього просто
Робота люба – це життя і є.
    Його дружина - Наталя Федорівна працює бібліотекарем Шилівської  сільської бібліотеки. Вона вміє дарувати людям радість, наповнювати людські душі світлим почуттям, а серця – теплом. Книжкову виставку підготує і свято проведе,  працелюбна, ініціативна. Вміє діяти, творити, добиватися результатів.
     Подружжя виховує трьох дітей: Ірину, Ніну і Дениса.
    Родовід сім’ї  Гайдобів згадується разом з заснуванням села Юр’ївка у 1763 році. Вже тоді на території села жив сотник Гайдоба.  В селі Юр’Ївка проживали дід та бабуся по батьківській лінії: Гайдоба Михайло Юхимович 1905 р. н. та Гайдоба (Лозова)  Любов Климівна 1895 р. н. В них було 6-ро дітей.  На той час  вони вважалися людьми зажиточними: мали коней, вола, свою молотарку та 10 чи 20 аршин землі.  У 30-х роках, коли почалися репресії та розкулачювання вони зібрали вузлики, дітей і пішли до Ставрополя, потім перебралися на Кавказ. Там дід Михайло робив на спиртзаводі начальником  пожежної охорони.
 Перед початком війни вони повернулися додому та оселилися в місті Покровськ. За цей період, поки вони блукали по світу, двоє діточок померли від голоду. З ними залишилося четверо:  Юхим, Петро, Анатолій та Володимир. 
     С початком війни Милайло Юхимович, чоловік та син старший пішли на фронт. В родині за старшого залишився Петро  (батько Валерія Петровича). Він був молодшим братам за батька. Багато працював, заробляв гроші. На той момент йому було 11 років. У 43-му році родина отримала звістку, що батько  Михайло Юхимович пропав без вісті. Важко було. На той час на території  Покровська велися сильні бої, в хату потрапив снаряд, її розбило вщент. Володимир отримав поранення в живіт, Анатолія поранило в руку, а Петру вибило око. Мати, Любов Климівна забрала дітей і повернулася до рідного села. Вирили на краю села землянку і стали жити. Згодом колгосп дав їм хатинку. У 1948 році повернувся додому старший син Юхим з двома медалями за відвагу і орденом Слави на грудях. Жити стало набагато легше. Сини виросли, вивчились, одружилися. Старший Юхим та середній Анатолій переїхали до Криворіжжя, а Петро та Володимир залишилися  у Юр’ївці. 

     Перейдемо до родовіду  Валерія Петровича по материнській лінії. Дідусь Кононенко Марко Никифорович  та бабуся Кононенко Домна Климівна народилися та виросли у сусідньому селі Зелений Клин. У них  було п’ятеро дітей. Двоє померли ще маленькими від голоду. Залишилися Ніна, Павло та Микола. Ніна осталася жити та працювати у рідному селі. Павло після арміі повернувся, одружився та став жити у місті Покровськ.  А Микола після армії одружився та переїхав до дружини у місто Люботин Харківської області.


      Батьки Валерія  Петровича  познайомилися, працюючи разом у колгоспі ім. Жданова. Батько - Петро Михайлович працював трактористом, а матір - Ніна Марківна була у нього прицепщицею. Вони виховали 3-х дітей: Петра, Миколу, та Валерія. Сини виросли, вивчилися, одружилися і залишилися жити у селі і працювати у  тому ж колгоспі, що і батьки. На даний час старший син Петро займається фермерством, середній син Микола працює у с/раді землеупорядником.

Молодший син Валерій після закінчення школи поступив до Слав’янського  технікуму на спеціальність «Механізація». Прийшла повістка до лав радянської армії, відслуживши, повернувся до рідного села, довчився у технікумі і став працювати у колгоспі ім. Жданова інженером по техніці безпеки. У 1991 році переведений на посаду «Завідуючий мехмастерськими». 
     У 1996 році робітниками колгоспу був видвинутий на посаду Шилівського сільського голови і обраний  з великим  результатом голосів.
    За багаторічний труд на посаді голови Валерій Петрович нагороджений грамотами обласної та районної рад, подяками  обласної та районної райдержадміністрацій.  До 20-ти річчя Незалежності України нагороджений ювілейною медаллю «20 років Незалежності України» та Міністерством внутрішніх справ України медаллю «За сприяння протидій правопорушень у дитячому середовищі», відзнакою до дня місцевого самоврядування за співпрацю від Добропільської райради.

     Родина Гайдуків   –   Віктор Сергійович  та  Марія Миколаївна Гайдуки,  з перших поселенців с. Криворіжжя, прибули як особиста охорона  панів Шидловських та його маєтку. 
    Розповідь про родовід ми почнемо з батьків   Віктора Сергійовича: батько -Гайдук Сергій Миколайович 1910 року народження,  працював  водієм райсільгосптехніки, був мобілізований на фронт в 1941 році, повернувся з війни у 1946 році, нагороджений орденами і медалями. Визволяв Україну, Білорусію, Угорщину.  Мати чоловіка - Гайдук Любов Семенівна 1917 року народження, працювала в колгоспі, мати-героїня -  виростила семеро дітей.  
    Дідусь Гайдук Микола Іванович був мобілізований на першу світову війну в 1914 році, пропав безвісті, бабуся - Гайдук  Галина Степанівна - працювала у графа Шидловського.

     Мама Марії Миколаївни - Михайлова (Лазарцева) Поліна Андріївна 1924 р.н. працювала касиром в колгоспі «ім. Шевченка», потім колгосп перейменували на «Перше Травня». У другу світову війну  разом з племінницею переховувала радянського солдата Каменєва Даніїла Пилиповича та есесовці закололи його штиками. Був похований в братській могилі на цвинтарі села. Мама зберегла листи, документи і після війни знайшла сім’ю в м.  Астрахань і до сих пір зв’язок  підтримується. Батько:  Михайлов Микола Федорович 1924 р.н.  мобілізований до лав радянської армії в 1942 році, в 1945 повернувся поранений до села, вчився в трирічній  партійній школі м. Харкова, одержав червоний диплом агронома. Працював в колгоспі «Перше Травня»,  трагічно загинув в 1972 році.

     Про прадідів (батькових батьків): дід - Михайлов Федір Іванович, бабуся - Наталя  Степанівна з Орловщини, а до села їх привезла княгиня - вдова Кудашева, працювали в її садибі. 
     Про прадідів по материнській лінії: Лазарцева  Анастасія Григорівна і  Андрій Макарович - перші поселенці  села Завидо-Кудашеве, заможні селяни, мали свій наділ землі, коней, плуг, в період колективізації дід не захотів йти до комуни та вночі його виманили з хати і вбили, а наступного дня комбізівці забрали все до комуни, залишивши бабусю вдовою  з п’ятьма дітьми і без куска хліба. 
     Чоловік Марії Миколаївни - Віктор Сергійович  1954 р.н. народився в с. Криворіжжі,  працював водієм в колгоспі «Червоний партизан» 42 роки і сьогодні продовжує працювати у фермерському господарстві «Роза вєтров». Для нього на землі де він народився і виріс, все дороге: і люди і поле, і річка і кожне джерельце. 
     Щоднини центральною вулицею села Криворіжжя поспішає  на роботу жінка, яку добре знають всі жителі. Це завідуюча сільською бібліотекою – Марія Миколаївна Гайдук.
Народилася у селі Завидо-Кудашево в хліборобській родині. З молоком матері увібрала у свою душу велику любов до книги, до читання. Коли потрібно було вибрати професію, твердо вирішила стати бібліотекарем. Закінчила Донецьке училище культури за фахом «Бібліотечна справа», якій віддає всі свої знання, вміння, талант уже більше 40 років.

     Сьогодні її бібліотека є інформаційним  центром. Для школярів відкрита кімната юного читача, де зібрані різноманітні добірки літератури, які допомагають підготуватися до уроків, цікаво провести дозвілля. 

     В Криворізькій загальноосвітній школі оформлена світлиця з ляльками-мотанками де руками Марії Миколаївни виготовлено більше 1500 ляльок. Про захоплення лялькою знають не лише в районі, а й за його межами. Лялька-мотанка, як оберіг нашого народу, як творіння української народної творчості, була презентована Марією Миколаївною почесним гостям із Польщі, Німеччини, Італії під час проведення культурно-масових заходів в районі і області. Відвідувачам світлиці лялька-мотанка дарує потужний заряд позитивної енергії.
     Марія Миколаївна виконує безліч обов’язків, вона голова ветеранської організації села Криворіжжя. Не одна виборча компанія не проходить без її участі. Одна із кращих бібліотекарів району. І  водночас ця чудова жінка залишається лагідною матусею і бабусею, вправною господинею, в якої вся садиба весною і літом буяє квітами – на все у неї вистачає сил. Разом з чоловіком виховали і виростили дітей: сина В’ячеслава, доньку Світлану, яку теж добре знають в районі як ведучу культурно-масових заходів.  Гілочки родовіду продовжилися в онуках: Романі, Микиті і внучці Поліні.
     Будуючи сьогодні своє життя, ми повинні завжди пам’ятати про наших предків, які незважаючи на важке життя, змогли вистояти у надзвичайно складних умовах, зберегти свій рід і виховати нас – своїх нащадків справжніми людьми – добрими, порядними, працьовитими. Пам’ять живе у серці людському вічно, передаючи все від покоління до покоління.